Рівно рік тому я купив маленьку яхту для прогулянок по Дніпру. А навіщо?.. Щоб дихати глибше. ©Владимир Прохоренко

Так склалося, що моє «хочу» і «можу» несподівано зустрілися в одній точці. І рівно рік тому я купив маленьку яхту, аби підкорювати хвилі Дніпра.

Це була зовсім не спонтанна покупка. Цю думку я виношував три — а може, й усі чотири — роки. І весь цей час цілеспрямовано, іноді вперто, крокував до мрії.

Та найважливіше — на цьому шляху постійно виникали запитання. Без відповідей на них ця мрія лишалася б гарною, але недосяжною. Теоретично, звісно, можна було б і рвонути навмання — але потім, швидше за все, довелося б розгрібати купу несподіваних проблем. І не факт, що вистачило б сил або натхнення.

Сьогодні я спробую поділитися відповідями на ті питання, що ставив собі тоді. Бо цілком можливо — саме ці ж самі сумніви з’являться й у вас.

— А навіщо це все?

Я просто хотів.

І зрештою отримав. 😊Уже цього було достатньо, аби наповнити себе — і сенсом, і рухом, і повітрям.

Але справжнє захоплення прийшло трохи згодом — разом із першими уроками керування вітрилами. Це справжнє мистецтво. Люди, далекі від теми, й уявити не можуть, скільки тонких налаштувань, хитрощів і несподіванок чекає там. Веселіше, мабуть, тільки керувати літаком — бо нюансів ще більше, а небо — ще мінливіше, ніж річка.

І саме ця можливість — бути всередині процесу, вчитися, розуміти, вдосконалюватися — змусила мене розпрощатися з кругленькою сумою. Без жалю. І знаєте що? Жодного разу не пошкодував.

— Дорого?

Як сказати. Все залежить від розмірів, стану і року побудови. Тут кожен сам обирає, чим жертвувати, а на чому не економити. Бо цінник може стартувати з 500$ і впевнено прямувати в бік нескінченності.

Я ж керувався доволі простими міркуваннями:

а) Я тоді ні чорта не тямив у технічному обслуговуванні — ні корпусу, ні такелажу, ні вітрил. Тож шукав щось відносно нове, аби перший час просто вчитися, а не постійно щось лагодити. Хоча траплялися й тридцятирічні яхти в дуже привабливому стані та за смішні гроші. Але, скажіть на милість, хто мені гарантує, що там під палубою не цілий «Титанік» дрімає? Тоді в мене ще не було знайомих, які могли б підказати або перевірити.

б) Дніпро — річка з характером: не надто глибока, не надто широка, ще й з мостами, які не поспішають підніматися. Тож ідея придбати гігантський круїзний вітрильник виглядала щонайменше дивною. Ну серйозно — де ти на ньому розвернешся? Підійти до берега — проблема, пройти під мостом — ще більша, а трохи зазіваєшся й… ласкаво просимо на мілину.

Зрештою, мій вибір припав на човен польського виробництва — так званий «озерник», розрахований на спокійні води і невеликі глибини. В Україні такі яхти вартують у межах 15–25 тисяч доларів, залежно від стану. Якщо ж гнати човен із самої Польщі на трейлері, ще й у супроводі людей, які знають, що роблять — можна заощадити кілька тисяч. Але в такому разі вже не ти вибираєш човен, а човен вибирає тебе 😊.

— А як щодо обслуговування?

Зізнаюся чесно — коли тільки починав заглиблюватися в тему, то злякано жартував, що доведеться продати нирку. Але згодом виявилося, що все не так страшно.

Регулярні витрати — цілком адекватні, особливо якщо сприймати яхту не як розкіш, а як хобі чи спосіб життя.

Що туди входить? Оплата стоянки, підйом човна на зимівлю, весняне спускання на воду, обробка дна необростаючою фарбою, заміна оливи в моторі, обов’язковий техогляд… Загалом, базовий набір щорічних ритуалів. Навесні, підозрюю, ще добряче наб’ю шишок — але то вже частина пригоди.

Стоянок у Києві та навколо — більш ніж достатньо. Так, не всюди є вільні місця, але вибір є — і за ціною, і за рівнем сервісу. Вартість коливається від 400 до 10 000 гривень на місяць — як кажуть, на будь-який смак і гаманець. Усе решта — техобслуговування, дрібні сезонні роботи — ще орієнтовно 2–3 тисячі гривень на рік.

Окремо — одноразові витрати. Це оформлення документів, реєстрація, страхування, ну і, звісно, інвентар. Частину спорядження, зазвичай, залишає попередній власник — але щось точно доведеться докуповувати. Тут як пощастить. І так, разова сума може легко підскочити до 30 000 гривень — залежно від апетитів, потреб і везіння.

Але на цьому етапі я вже точно знав, навіщо мені це все. І розумів: усе, що витрачається на мрію, не марнується.

— А скільки вона жере і наскільки пре?

Почнімо з головного — це ж вітрильна яхта. А її головна рушійна сила — вітер. А вітер, між іншим, не обкладається акцизом, не зростає в ціні і не вимагає заправки.

Мотор — лише запасний варіант. Використовую його хіба що для маневрування біля причалів або в повний штиль. Але чесно кажучи, коли немає вітру — я просто не виходжу на воду. Бо йти на моторі — це не про задоволення, а про переміщення. А мені ж хочеться саме кайфувати.

Тож за весь рік я навіть не спалив повного каністри бензину — десь літрів 12. І це, погодьтеся, зовсім не страшна цифра.

Щодо швидкості — так, це не катер. У середньому моя яхта йде десь 3 морські милі на годину, тобто приблизно 5,5 км/год. На воді, щоправда, іноді здається, що от-от — і прорвешся крізь простір до першої космічної. Але факт — річ уперта.

Чи можна швидше? Можна. Але я ще не ас у керуванні вітрилами, та й сама яхта — не з гонорових. Вона, радше, з тих, що про комфорт, спокій і насолоду.

Тут узагалі треба розуміти: маленькі яхти — це завжди компроміс між комфортом і швидкістю. Хочеш жвавість — отримаєш вузький корпус і мінімалізм усередині. Хочеш простору — будь ласка, але тоді човен стає ширшим, важчим і, відповідно, повільнішим.

Я обрав друге — і жодного разу не пожалкував.

— А чому комфорт? І що взагалі мається на увазі під цим «комфортом»?

На яхті можна ганятися — а можна подорожувати. У першому випадку головне — швидкість. Ви мчите до фінішу, долаючи вітер, хвилі й себе самого. І вас абсолютно не турбує, що не встигли помитися чи харчуєтеся бутербродами з консервами — бо головна мета не душ, а перемога. А вже після перегонів — готель, дім, гарячий душ і відпочинок.

Але якщо ви — за подорожі, за споглядання, за зупинки в затишних бухтах і світанки на воді — тоді вам знадобиться зовсім інший підхід. Тут починається гонитва вже за іншим — за комфортом. Бо хочеться і каву зранку на плиті зварити, і пиво з холодильника дістати, і мати подушку, яку не треба щодня сушити після дощу. Душ, умивальник, туалет, в якому можна зачинитися, — усе це перестає бути розкішшю, стаючи частиною щоденної реальності.

У такому режимі яхта — це вже не просто човен. Це мій плавучий заміський будинок. У ній можна жити тижнями, не виходячи в «цивілізацію», бо все потрібне — під рукою. Так, можливо, повільніше, зате — зі смаженою картопелькою й холодним пивом. І хіба ж це не перемога?😊

— І як воно, мати свою яхту?

Офі*тельно! Якщо ви любите воду, вітрила, тишу й свободу — це навіть не розкіш, а необхідність. Не мати власного човна — допустимо лише в двох випадках:

а) Якщо у вас є можливість тричі за сезон (з травня по жовтень) орендувати яхту десь у Середземному морі. У такому разі власний човен у Києві дійсно стоятиме без діла більшу частину року. А взимку, на жаль, і по кризі не покатаєшся 🙁

б) Якщо ви є частиною екіпажу на яхті, яка стабільно виходить на воду щотижня. Тоді у вас є доступ до всього кайфу без необхідності щось ремонтувати й обслуговувати.

У всіх інших випадках — це любов, це пригода, це стиль життя.

Побачимося на воді 😉” 

© Володимир Прохоренко