Чому я закохалась в яхтинг
Коли вперше заходиш на яхту, все здається трохи рожевим.
Спочатку ти потрапляєш на борт і думаєш — ну ніфіга собі, романтика, краса, і все так мило, компактно, чистенько, вітрила надуваються… А потім приходить реальність. І вже на другій годині ти зовсім не розумієш, якою мовою взагалі ці люди говорять? Що за чорт такий топенант?! Нок, гік, гротофал, краспіца, ванти. Щооо?! Тобі кажуть: «намотай кінець на утку». І ти шукаєш очима то птаха, то судно, яке в лікарні підкладають лежачим. А «кінець» — це що? Усім — капець? Як це намотати? Тобто, кінець — це мотузка, що в мене в руках. Не мотузка? А як? А… швартовий кінець.
Сидиш і думаєш: що ж тут, блін, відбувається? Як зрозуміти, що ці люди мають на увазі і не виглядати повним дебілом? І чому гумовий човник всі вперто називають тузиком? Тузик — це собачка. У мене була така — гавкуча, а не гумова. Шукаєш логіку, шукаєш… але її немає. Є свої позначення, знаки, терміни, що складаються в величезну релігію під назвою «яхтинг».
Але проходить ще дві години, і ти вже вчишся в’язати вузли і слухаєш теорію вітрила з усією супутньою термінологією, і, наче, все зрозуміло, що навіть погоджуватися вдається. Затягує миттєво. І все максимально логічно.
А під кінець своєї першої подорожі під вітрилом ти вже думаєш, що все зрозумів! Пізнав суть і став морським вовком. Це триває доти, доки не йдеш навчатися в яхт-школу, і вся власна дурість як на долоні.
Але і на заняттях ти ще не досить тупий. Досить тупим стаєш, коли починається твоя перша практика і самостійні спроби змусити яхту робити те, що треба. Ось тут вже так. Тут вже всім зрозуміло, у кого звідки ростуть руки й голова. Хочеться тихенько сидіти в куточку і, як старенька, плести макраме з швартових кінців, аби тільки не позоритися за штурвалом знову.

Яхтинг — це вічне подолання себе, обставин, погоди, оточуючих умов. Яхтинг робить тебе одержимою людиною з величезною сім’єю таких же морських маньяків, як і ти. Яхтинг — це не лише вічне сонячне літо і штиль. Буває і вітряно, страшно, незручно, складно, дискомфортно. Але ніколи не буває погано. Бо яхтинг саме лікує твоє «погано», стирає його вщент, створюючи величезне «добре» всередині.
Люблюнеможу!
Наталія Гайворонска
