До останньої миті мрія вслизала і ховалася за, здавалося,
дрібними але критичними перешкодами. Від можливості усіх членів команди
виділити та синхронізувати час для тижневої експедиції (всі бо зайняті люди),
суто фізичних перешкод у вигляді мілин та топляка (бо йшли забороненим для яхт
за 35 років маршрутом), а також необхідності отримати купу дозволів для входу у
Чорнобильську Зону на моторно-вітрильній яхті з параметрами 40 футів (12
метрів) осадкою з піднятим килем в 1 м, і висотою щогли 14 м.
Це була справжня експедиція яку ми з подачі шановного пана капітана Артема Шекольяна задумали рік тому на турецькому березі. З того часу ця мрія стала і моєю.
"О, - промовив я, коли ми у офісі Марінеро зібралися планувати похід, - чи не піти нам у Чорнобиль? Маю добрих друзів з компанії "Чорнобиль-тур" під керівництвом Ярослав Ємельяненко то може вони люб'язно погодяться нам в цьому допомогти?"
І почалися тривалі перемовини, та узгодження, які керівник Марінеро Pavlo Nepsha стійко виносив лавіруючи між державним протоколом та буйною піратською анархією, що царювала у нас на борту.
Усього членів екіпажу було четверо - капітан Артем Шекольян, Rusama Bin Belkin (Дронаріум), оператор-режисер Ілля Макаренко. і ваш лютий Антінчик))). З нами також вийшла ще одна дружня яхточка з родиною на борту.
Скажу чесно, вчора, ще не маючи всіх дозвільних документів ми наважилися на відверту авантюру. А все через те, що мій товариш А.А. з військового підрозділу "Аеророзвідка" в коментарях до попередніх постів про наш похід написав "Будете біля Оташева - заходьте в гості)))". 'Хе, - сказав капітан, - Оташів миль за 10 до Чорнобиля...В гості так в гості... І ми по Прип'яті увійшли в 30-ти кілометрову зону чекаючи пригод. Формально нас нічого не обмежувало. На жодних річкових картах не позначено заборону проходу для плавзасобів. На березі - жодних попереджувальних знаків чи пунктів контролю. Тільки рибалки довкруж. В разі чого найпростіша відмазка: "Шукали Житомир а потрапили у Чорнобиль" буде звучати переконливо))).
З "Аеророзвідкою" ми таки зустрілися. Хлопці на
самому березі Прип'яті закінчували монтувати наглядову вежу для в убезпечення
Зони від пожеж. Лишивши яхту супроводження варити хлопцям юшку, ми висунулись
уперед, але, здавалося замріяні сонні рибалки виявилися либонь замаскованими
агентами СБУ. Один човник притьмом чкурнув у плавні з яких вже за декілька
хвилин на усій швидкості до нас рвонув поліцейський катер.
Копи були чемні і ввічливі. Дізнавшись, що дозвіл на
входження в Зону ми отримаємо тільки завтра, попросили розвернутися.
До стану "Аеророзвідки" поверталися повільно так
що рибна юшка встигла доваритися. Як була у кастрюлі вона відправилась на
берег, а ми, відшвартувавшись, пішли униз в супроводі поліції що на перший раз
обмежилася 'усним попередженням'. В разі повторного порушення на нас чекав би штраф у розмірі 225 грн. або тюрма)))
Переночувавши у Страхоліссі з самого ранечку знялися з якоря й попензлювали знову у Прип'ять, по дорозі прийнявши на борт чарівну представницю "Чорнобиль туру" Катерину з усіма необхідними дозвільними документами.
Ну далі - МРІЯ СПРАВДИЛАСЯ!!!
Ми увійшли у Чорнобиль. Побачили старий порт, зайшли в судноплавну базу, підійшли до моста через Прип'ять і навіть, завдяки
майстерності нашого капітана пройшли під ним! Хоч щогла ледь не торкнулась
конструкцій.
Я пишу цей пост в каюті на зворотньому шляху до Києва.
Інтернету майже нема.
Акумулятори розряджені за день ледь жевріють. Тому
нема можливості зараз у поробицях описувати всі емоції які я відчуваю. Назву їх
одним словом ЕЙФОРІЯ. А ще якийсь дитячий щем...ніби знову повернувся у дитинство,
побачивши живим свого давно спочилого родича. Бабусю чи Дідуся. Вони з нами.
Відтепер він теж мій родич - Дядько Чорнобиль. Містичний, Потужний, Надихаючий!
А я маю ще одну мрію - повернутися сюди ЗНОВУ!
© Антін Мухарський
