ЯК Я СТАВ КАПІТАНОМ. (Антін Мухарський)

Понад рік тому  перебуваючи в перманентній екзистанційній кризі, мучачись гамлетівськими питаннями  штибу:  “бути чи не бути?”,  я дістався одного вікопомного висновку: “якщо ти в будь-який час року і доби не можеш дозволити собі зірватися на тиждень-другий подивитися на білих акул чи синіх китів, вполювати блакитного тунця до вечері, чи викурити сигару дивлячись, як сонце падає в Тихий океан — то життя твоє прах і тлін”.  

Адже у чоловіків за сорок, не дивлячись на будь-які творчі злети і професійні здобутки, все одно  інколи трапляються подібні  психо-емоційні “трабли” природа яких  часто бере свій початок у дитячо-юнацьких фантазіях по  прочитанні книжок Жюля Верна,  Роберта Стівенсона, Джека Лондона і інших адептів пригодницької літератури. 

Далі все зрозуміло — людина потрапляє у лещата дорослого життя — навчання, робота, професійний ріст, діти, кредити, квартири, машини, ювілеї, онуки, хвороби, цвинтар.   А яке же ж Джек Лондон, Жюль Верн і Стівенсон? Невже то лише інфантильні дитячі фантазми? 

Насправді, я нечасто зустрічав людей, яким вдалося втілити свою дитячу мрію.  

Саме такі у віці за п”ятдесят (часто дуже  затребувані і успішні), смиконувши чарку другу, пускають сльозу: “я так мріяв мати власний гурт і грати в ньому на гітарі, а натомість все життя займаюся залізничними перевезеннями”, чи  “від сімнадцяти років хотів  бути схожим на буддістських монахів, а став головним інженером  Київовдоканалу”, або “от бляха-муха, я — директор величезної агрофірми, а міг стати видатним художником, у мене ж талант був, а батько сказав: іди в агрономи”. 

Словом, кожен з нас має безліч мрій, і, чим більше їх втілено у життя, тим щасливішою і реалізованою почувається людина. 

Не буду зараз вдаватися у подробиці того, як я у свої 17 років вступав на біологічне відділення київського університету, мріючи потрапити на дослідницьке судно “Академік Келдиш”, з метою плекання в собі українського Жака-Іва Кусто, скажу одне: море вабило мене все життя. 

І тут раптом, гойдаючись на хвилях Фейсбуку,  натрапляю на рекламу школи капітанів “МАРІНЕРО”.

Найбільш розповсюджене питання серед новачків: “На яхті заколихує? Не знаю чи переношу я морську хворобу”.  Якщо ви починаєте з нього — ви на вірному шляху. Відповідаю відразу — якщо ви дотримуєтесь елементарних правил поведінки, про які я розповім трохи згодом, то не заколихує!

 Школа капітанів “Марінеро” - то окремий світ,  де зійшлися вектори життя багатьох людей закоханих у море. З першого знайомства зрозуміло, що я звернувся за правильною адресою. 

Олімпійські чемпіони з вітрильного спорту, професійні організатори свят, письменники і музиканти, лікарі, топ-менедженри великих компаній, власники модних брендів, телевізійні працівники і спеціалісти з бізнес-консалтингу, байкери, банкіри, мільйонери-дауншифтери,  старі морські вовки, і студенти Києво-Могилянської Академії. Вік від 18-ти до 60-ти. Статки, соціальний статус, марка авто,  та інші дешеві понти  тут  нівелюються геть. 

 

Якщо ти не знаєш  як позначається північний кардинальний знак і чим він відрізняється від південного, як  визначити координати яхти взявши  пеленг на маяк, що позначений на карті Fl(2)15s 58m 14M та мис на південному сході, якщо не  можеш вирахувати істинний курс яхти  в залежності від магнітного відхилення — ти ніхто і піддаєшся загальній обструкції як неук не здатний до самоосвіти і самовдосконалення. Жарт. Це я звичайно перебільшую і згущую фарби. 

 

Атмосфера занять абсолютно дружня і невимушена. Якщо чогось не знаєш, або не розумієш - пояснять стільки разів, скільки необхідно для засвоєння. 

Лекції відбуваються тричі на тиждень у вечірній час. Кожне заняття триває близько трьох годин  (з двома перервами), упродовж яких професійні яхтсмени читають вам теоретичні лекції з основ вітрильної справи. Повний курс займає  півтора місяці  після чого — іспит.

 

Тобі видають екзаменаційний лист в якому міститься 80 питань, по темах, що їх проходили на заняттях і варіанти відповідей. 

І здоровезні  татуйовані бугаї-байкери по 120 кг, покусюючи від нервування олівець, пітніючи і чухаючи потилицю, питають у тендітних  дівчат з модної рекламної агенції приблизно таке: як вираховується довжина якірного ланцюга при постановці якір; і чи варто подавати сигнал PAN PAN,  якщо порив шквального вітру уніс з палуби погано прив”язаний з вечірнього перебуху “тузік”? Ну мило ж....  

Реально повертаєшся у дитинство. І, якщо ви не холоднокровний  і підступний агент ФСБ засланий в Україну з метою підриву нашої державності, чи кадровий військовий на пенсії з абсолютно відсутнім почуттям гумору, то маса позитивних емоцій вам гарантована. 

У разі, якщо кількість правильних відповідей перевищує 80 відсотків, то іспит зараховується. Якщо ні - то все починається знову. Я, зокрема, здавав іспит двічі. І нічого страшного в цьому нема. Ба, навіть більше! Тепер я напевне знаю, що навітрений човен  при розходженні  має поступатися підвітреному, а довжина викладки якірного ланцюга має  вчетверо перевищувати глибину в місці якірної стоянки. На помилках — вчаться.

І ці знання,  доречі, дуже знадобляться вам при проходженні практики, про яку я розповім трохи згодом.

Почнемо з найрозповсюдженішого:

СПРОСТУВАННЯ: Беремо олівець, рахуємо. В середньому вартість оренди човна взятого у чартер на тиждень коливається від 1200 (в не сезон),  до 3500 (в сезон) євро. Мова звичайно не йде про шикарні яхти довжиною понад 50 футів оздоблені червоним деревом з персональним джакузі в кожній каюті.  Ми говоримо про якісні європейські човни-круїзери  не старші за 10 років. Серед них найбільш розповсюджені Bavaria, Jeanneau,  Beneteau, різних модифікацій і комплектацій. Чим довша яхта, тим вища ціна. 

 Із власного досвіду скажу, що на середній яхті довжиною у 40 футів більш-менш комфортно можуть розміститися 8 людей. Тепер робимо невеличкий розрахунок, виходячи з середньої вартості  оренди човна у  2400 євро. Отже по 300 євро на 8 осіб. 

Додаємо сюди судову касу - 100 євро на харчування, плюс заправка пальним і швартування в маринах - ще 50, плюс депозит, що не повертається (є така поки що незрозуміла мені категорія  витрат) — ще 30. 

 У підсумку 480 євро на особу ну і плюс переліт. Якщо, приміром брати ту ж саму Грецію (де одна з найрозвиненіших інфраструктур для яхтингу) то туди-назад 120 євро! Загалом на всю подорож - 600 євро. 

 І за ці гроші ви бачите місця і пейзажі яких не бачать мільйони інших “організованих туристів”, купаєтесь в абсолютно дивовижних лагунах  голяка (якщо хочеться), і   засмагаєте на пляжах з білосніжним піском де куди не повернеш головою — нікого окрім вас і членів вашого екіпажу. 

 Ви Джонні Депп - пірат Карибського моря, п”ятнадцятирічний капітан, дивакуватий дослідник  Паганель чи харизматичний капітан Врунгель. Ви — втілення своєї дитячої мрії і весь світ належить вам! Все чисто, ясно, прозоро, по чесному. Ніяких  п”яних вигуків типу “гітлеркапут”  у виконанні тагільських орангутангів біля бассейну о п”ятій ранку. Ніяких надутих губ і дутого золота від гламурних міщанок  і тупих понтів від їхніх самців з  набридлими пропозиціями на кшталт “ну чьо братан, пойдьом бухньом, пока тьолкі шопятся”. Ніякого несмаку і вульгарності. Тільки ви, море, друзі і первісне відчуття абсолютної свободи. 

 І все це за якихось 600 євро! А ви кажете — яхти то тільки для мільйонерів....

СПРОСТУВАННЯ: Ну, поперше є таблетки від захитування і різні чудодійні пластирі.  Але це вже у крайньому випадку. Бувалі моряки кажуть що і вони не нехтують подібними засобами коли перетинають Атлантику і потрапляють у шторм, що триває по декілька діб. Але ж ви (принаймні у найближчі два-три роки) не збираєтесь перетинати Атлантику чи Біскайську затоку у грудні?

Скажу про себе. Я маю певні проблеми з вестибулярним апаратом. Мене миттю захитує на каруселях, гойдалках та 5D симуляторах. Тому потрапивши  в легендарний  парк “6 FLAGS” з найбільшими американськими гірками у світі, поки члени моєї родини розважалися,  я провів день в аквапарку поруч, раз у раз  чуючи  з-під небес  істеричний вереск китайських туристів, що у такий спосіб долучалися до благ євроатлантичної цивілізації, зрошуючи гостинну землю  каліфорнійщини рештками неперетравлених гамбургерів та кока-коли по прибутті на кінцеву зупинку атракціону. Блювати я  категорично не люблю, хоча і вмію. 

 На яхті ж головне правило  - у найменший шторм всідатися на палубі і просто дивитися на горизонт. Тоді вам ніщо не загрожує. 

 

Зокрема я, дотримуючись цього правила,  спокійно пережив 6 балів з вітром у 30 вузлів, вперше вийшовши в море (потрапив саме на зимову практику  в Саронічній затоці). Ще важливо не спускатися в каюту і не “втикати” в айфон на палубі. Як тільки від відірвали погляд від обрію і зосередили зір на чомусь близькому.., п”ять-десять секунд і починає “накочувати”. Але повторюся: це було в перший день. За два дні ми вже спокійно при поривах вітру до 40 вузлів і трьохметрових хвилях готували пасту у камбузі і писали рідним СМСки на кшталт: “Яхтинг — то круть неймовірна!” 

 Висновок — до всього звикаєш. І це була зима. А ви ж плануєте відпочивати навесні чи влітку, коли той вітер ще треба буде вимолити у Посейдона. Тому не переймайтеся. Морська хвороба — дуже рідкісна птаха в наших широтах. Та й то, якщо заколихує, завжди можна зайти в найближчу марину і всістися в ресторані ласувати місцевими делікатесами, або й просто хильнути прямо на борту. Кажуть теж дуже добре допомагає. 

СПРОСТУВАННЯ:

Якщо ви принципово захочете вкоротити собі життя то це прекрасно можна зробити і у власній квартирі, наковтавшись таблеток чи повісившись у  ванній кімнаті на міцному сталінському чавунному коліні, перекинувши через нього довгий пасок-мотузок від  улюбленої  етно-сукні розшитої яскравими візерунками. Чи по дорозі на роботу можна стрибнути на колію метро, або торкнутися рукою оголених дротів у електрощитку, що недбалий працівник ЖЕКу лишив відкритим. Варіантів звести рахунків з життям безліч. І якщо ви хочете зробити це у відкритому морі, то принаймні це красиво. Той самий Джек Лондон вчинив  подібним чином.  Мені, зокрема, його кінець подобається більше, ніж Хемінгуея, що вистрелив собі в голову з мисливської рушниці, натиснувши на гачок спуску великим пальцем правої ноги з кострубатим, жовтуватим, неохайно підрізаним нігтем. Цей факт значно нівелює значення його геніальної повісті “Старий і море” за яку Хему дали  Нобелевську премію. 

Але йдеться не про геніїв людства. Геніям дозволено усе. 

Йдеться про відповідальних, самодостатніх, врівноважених людей, які розуміють, що не варто купатися п”яним, чи стрибати ластівкою з неприв”язаного гіка, чи пробувати запустити мотор в той час як  капітан одягнувши маску для підводного плавання оглядає дно човна на предмет наявності ударів і сколів. Згоден, наші люди здатні і на таке. Деградативна селекція совка, важкий спадок радянщини, постколоніальні перверзії свідомості набуті у лихі 90-ті,   важке дитинство, посталкогольний синдром... Все це зрозуміло. Але є й позитивний момент. Симптоматика зовсім ідіотских вчинків людей, що вирвалися з радянського зоопарку неухильно йде на спад. Рівень загальної побутової культури зростає. І якщо ви будете уважними до нехитрих інструкцій і правил безпеки, про які на початку подорожі попередить капітан, то вам ніщо не загрожує. Абсолютно ніщо.

А тепер головне! Сучасні яхти  майже НЕ ТОНУТЬ! Ну, тобто тонуть, якщо до цього докласти певних зусиль. Приміром, налетіти на скелі, а потім розширити отвір бензопилою  і спостерігати як вода заливає каюти, божевільно при тому регочучи, як показують в фільмах жахів. Чи потайки привезти з АТО гранату  і випробуватри на міцність кевларову обшивку носової частини човна. Але ж ми з вами не такі? 

Тому повторюся — рівень безпеки у морях де здебільшого проходять чартерні рейси дуже високий. На кожній яхті є радіостанція яка у разі чого може й автоматично подати  знак біди, вказавши ваші координати. За законами моря всі найближчі судна і берегова охорона тут же ж вирушать на допомогу.

На кожній яхті є рятівний плот. У кожного є рятівні жилети. В разі найлютішого шторму всі  люки задраюються, а екіпаж лишається всередині. Яхту може перевертати і ставити догори дригом. Але за незрозумілими мені законами, як тільки все вляжеться, вона знову займе природнє положення.

Повторюся — наркотики, алкоголь, недотримання правил дорожнього руху, нездорове харчування та низький рівень інтелекту вбивають людей в мільйони разів більше ніж подорожі на яхтах.

СПРОСТУВАННЯ: На практиці це вам ніколи не знадобиться. Для цього є різноманітні електронні прилади і гаджети. Якщо ж ви плануєте здійснити навколосвітню подорож, тоді інша справа. Магелан вам в поміч! Але то зовсім інший рівень кваліфікації. Поступайте в Одеську морєходку. Он кажуть 80-ти річна бабця вступила до Оксфорду на антропологію. Чим ви гірші?

СПРОСТУВАННЯ:

А про це я розповім у наступному розділі.

Мені поталанило. Я потрапив “з бала на корабель”, яле якщо бути абсолютно точним то з ресторану на яхту.  Разом із моїм рідним братом ми відбували зимову практику з 14 по 21 січня 2017 року в Саронічній затоці.

Отримавши в грецькій амбасаді візу за 30 євро, ми  купили  квиток на літак (туди-назад) за 100 євро на людину (взимку дешевше) і прилетівши в аеропорт міста Афіни за декілька хвилин знайшли зупинку автобуса-шатла Е96, що за годину довіз нас  до марини, де на нас  вже чекала  частина екіпажу, який складався з 5-х студентів і капітана-інструктора. На жаль процедуру прийомки яхти (дуже важливий момент)  ми пропустили, та й закупку продуктів теж. Баки  з водою і пальним були заповнені, інших хатніх проблем не лишалося. Тому перший вечір в Афінах ми провели у таверні розташованій у підніжжя Акрополіса, запиваючи напрочуд смачну місцеву мусаку (страва на кшталт італійської лазаньї), густим та терпким локальним червоним вином. Виходити з марини мали о 6-й ранку, тому алкоголь вживали помірно.

О 5-ранку прокинулись, прочухались, завели двигун, повмивалися, заварили каву і чай  в термосах і  поволі відчаливши від пірсу, почали просуватися вбік моря. 

Те що сталося потім й досі мені згадується, як фільм-катастрофа. Ну, уявіть собі: тиша, краса, поруч в марині гойдаються на легких хвилях красуні-яхти, розміряно гуде двигун, граціозний ніс нашого сорокадвухфутового Сан-Одісея  плавно ріже масну  морську воду. На березі ще сяють нічними вогнями клуби і ресторани, легкий аромат кави долинає з кают-компанії і ти, вміло запхавши у каюти  відв”язані від леєрів кранци, щасливий і одухотворений сидиш в кокпіті у легкій курточці (бо на дворі десь плюс десять) і розумієш: от воно щастя. Збулося! Я вперше виходжу на яхті у відкрите море.

І раптом... Шубовсть... У-у-у-у-у-у-у.... Загуло-заскиглило. У вантах і краспіцах  засвистів вітер.  Човен зарився носом у хвилю, і ти вже відчуваєш  ці солоні бризки у себе на обличчі. Матір-земле, та тут же ж справжній шторм! Хилитає так, що егегей. Вітаю, ми в  Егегейському морі. Довкруж темінь. Екіпаж, на межі істерики. 

А тут ще капітан  подає команду “ставимо грот”. Добре що серед нас опинився Дмитро, який хоч як умів то робити і мав якусь практику морських походів. Словом  всі кудись побігли, щось намагаються робити. Хтось кричить “тягни”, хтось кричить “крути”. Куди тягти і що крутить не зовсім зрозуміло? Я ж казав паніка-істерика. 

А тут ще вітер такий що ті 10 градусів у марині відчуваються як добрячий нуль. Я в каюту, одягнути куртку-непромоканець і відчуваю все... Зараз буду блювати. Бігом на палубу і голосно про то всім заявляю. Сів у кокпіті, що той тетерев, вхопився руками у якусь мотузку і дивлюсь у обрій вибалущеними очима як вчили. Десь хвилин десять боровся із спазмами в районі печінки і підшлункової залози,  зсудомлено ковтав рідку слину, але потім попустило. Віддихався. Думав прийняти  таблетку від захитування, але вирішив обійтися і не прогадав. Адаптація минула швидко. Через півгодинки вже став за штурвал і понеслося...

Усі подробиці тої практики опишу якось в мемуарах, а тепер коротко і по суті....

Найважче - то швартування. І лагом і кормою. І тут, зауважте, треба враховувати особливості кожного окремого човна. Куди заносить корму при русі назад на моторі. Звідки дме вітер? А ще може бути накатна хвиля... Повно всяких нюансів, які з одної практики не засвоїш. 

Тому тверде переконання: для киян — як починається навігація на Дніпрі, бігом по місцевих яхт-клубах і вчитися, вчитися, вчитися як заповідав самі знаєте хто. Потім ще пару тижнів практики з досвідченим капітаном на морі і тільки тоді, я думаю,  можна  спробувати самому. Адже кожна помилка — дурно втрачені шалені гроші. Чартерні компанії їх деруть за кожну подряпину на корпусі. Ну і морські вузли. Одне — це в”язати їх в умовах тихої кімнати, зовсім інше при шквальному вітрі. Тому тренуйтеся що вільної хвилини.

Постановка вітрил і робота з лебідками. Одного заняття вистачає, щоб зрозуміти механіку дій. На другий день ти вже більш менш правильно закладаєш оверштаг. А наступного фордевінд. Через три заняття вже спокійно і майже виважено береш рифи і набиваєш заполоскуючий стаксель.

Шість днів практики  цілком вистачає, щоб зрозуміти  усю машинерію пов”язану з двигуном. І не тільки економний  рух на малих обертах чи “імпульсна” техніка при швартуванні. Я тут маю на увазі  робота помп,  електрика, акумулятори, фільтри забортної води, заправка баків, тощо. Але це тільки при справному двигуні.  Поміняти імпеллер, скажімо, без сторонньої допомоги я не зможу. Все це треба освоювати це все в реальних походних умовах.

Робота з вітрилами теж більш-менщ зрозуміла. Йдевінд, галфінд, бардіжування.... 

Теорія перетворюється на практику упродовж трьох-чотирьох активних днів занять. 

На п”ятий і шостий вже отримуєш задоволення, але не треба займатися самозаспокоєнням.  

По аналогії з навчанням керуванням автомобілем, це як раз нагадує перехід  від їзди на автодромі  до виїзду в реальне місто. Передбачаю купу нюансів які теж бажано відпрацювати в умовах Київського моря або дніпровських заток на маленьких швертботах, або інших вітрильних плавзасобах. Зокрема різкі пориви чи зміни напрямку вітру. Не кажу вже про щквали чи інші моменти, які бажано навчитися передбачувати і діяти згідно ситуації.

Окрема тема — навігація і лоція. 

З правилами МППСС теж все більш менш  зрозуміло. Лівий борт червоний, правий — зелений. Розходимось в морі як автомобілі з правостороннім рухом (як у нас а не а Англії), лівими бортами. Судно під мотором поступається судну під вітрилом і таке інше. А от саме робота з картплоттерами, глибини, курси, маяки. Цьому треба приділити додаткову увагу і час. Бажано закачати в планшет всі необхідні програми і навчитися ними користуватися ще на березі. А в морі потроху трансформувати теорію у практику. Хоча збоку (зазвичай це робив капітан з найбільш досвідченим серед нас Дмитром), все виглядає доволі просто. “Забий курс на Метану. Швидкість шість з половиною вузлів. Зараз тринадцяти тридцять. Коли будемо?” “О шістнадцятій  двадцять” “Супер. Швартуватися будемо ще по світлому. Що там з глибинами?” “На основному пірсі зі східного боку два з половиною, на західному півтора”.

З усього вищенаведеного роблю один висновок — тижня практики достатньо щоб набути всіх необхідних навичок, аби бути більш-менш вправним матросом під керівництвом більш досвідченого шкіпера чи капітана. Хоча, кажуть, траплялися випадки коли й тижня занять вистачало щоб самому наважитися вийти в море. Сперечатися на буду. Якщо припече, то я це точно зможу зробити. Хоча в планах — ще одна практика, це точно. 

Глибокий вечір. 

Шторм балів шість. Анемометр  періодично показує пориви вітру  в 40 вузлів. 

З неба теж постійно щось заливає. 

Цілий день крутили фордевінди і оверштаги. Заморилися. 

Трошки провтикали з навігаційним обладнанням і замість дванадцяти миль, які картплоттер показав по прямій, пройшли майже в два рази більше наштовхнувшися на мис, який допіру не побачили.

 

Словом, вітер валить, дощ валить, йдемо під мотором на Егіну. Поставили  спрейхуд (той що захищає кокпіт від вітру і дощу). Видимість  крізь пластикову плівку погана. Я вхопившися за один з штурвалів,  (їх на нашій яхті було два), тримаю курс на маяк,  сидячи на банці з лівого борту трохи відхилившися назад. Тут не так задуває. 

 

З правого борту в кокпіті двоє студентів, що мають “пасти” акваторію від інших суден.  Вони гомонять про щось своє... Капітан спустився у гальюн.  В камбузі вже апетитно шкварчить смажена картопля і нарізається салат. 

 Ну, думаю, щось давно я не дивився що у нас по правому борту. Адже до марини лишається  трохи більше милі. Перехопив штурвал, зазирнув. Прямо по курсу - море вогнів. Сяє реклама -  зелена, синя, червона. Місто досить величеньке як для острівця. Наче все чисто. За десять хвилин будемо швартуватися. Я вже бачу вогні марини. Знову ховаюся від вітру і перекладаю руки на лівий штурвал. 

Не минає й хвилини як раптом  за пластиковими віконцями спрейхуду, трохи праворуч  я бачу зелений, червоний і білий вогні. Вони зовсім близько. 

За мить в трьох  метрах від правого борту втікаючи від гострого носа нашого Сан-Одісея проноситься невеличка баркас на кормі якої стоїть  розлючений рибак і люто нас лає мовою великого Есхіла та Геродота. 

Що відбулося? Сигнальні вогні баркаса повністю злилися з вогнями марини, і ніхто з присутніх на палубі  людей не ідентифікував їх як невеличкий  плавзасіб. 

 

Отаке! Велике неосяжне море. Довкруж кілометри води і порожніх хвиль. І раптом в точці  N перетинаються курси дванадцятиметрової яхти вагою у десять тонн  і  п”ятиметрового баркасика, фарбованого у білий синій і червоний кольори, як на туристичних фото мальовничої Греції. У кращому випадку розбиті човни і десятки тисяч євро збитків. В найгіршому.... краще не уявляти.  

Тут прийдеться розвінчати ще один стереотипний міф,  нав”язаний  нам масовою культурою що яхта то суцільне дольче віта з шикарними паті на закаті, широкопилими жіночими капелюхами, золотистим шампанським у граціозних фужерах, галантними розмовами і легким фльором розпусти у компанії  мільйонерів, описаної на сторінках гляніцевої преси і бульварних видань. 

Частина правди в цьому є. Але тут мова йде скоріше про виключення. Адже сегмент лакшері яхт складає близько 5 відсотків від усього багаточисельного флоту  подібних плавзасобів. 

Ми з говоримо про сегмент upper midl class, і човни що складають переважну більшість чартерного флоту у всьому світі. Тобто довжиною від 33 до 50 футів і можливістю комфортного розміщення від 6-ти до 12-ти осіб, побудовані не раніше 2000-го  року. Адже навіть для тих хто звик до стандартних номерів в 5-ти зіркових турецьких готелях, з повноцінною ванною і широким, м”яким двоспальним ліжком рівень комфорту на звичайній яхті такого класу може здатися значно обмеженим. 

Хоча і тут трапляються виключення. Приміром в Афінській марині я бачив звичайну сороп”ятифутову Баварію перероблену під справжній міні-палац. З повноцінною спальнею, великою кают-компанією, гостьовою каютою, душовою кабіною з функцією водяного масажу, плазмовою панеллю у вісімдесят дюймів, і системою кондиціонування. Оренда такої яхти коштує 1000 євро на добу. 

Ми ж будемо говорити про той варіант, який згадується вище. 2400 євро за тиждень чартеру у сезон (весна-літо), стандартне розміщення 8 осіб. Три повноцінні каюти, двохярусний шкіперський кубрик, два санвузли, каюткомпанія, плита, холодильник, штурманський стіл і обладнаний розкладним столом кокпіт. 

Відразу зауважу: найменше часу ви будете проводити у каюті. Бо спартанські умови не передбачають майже нічого окрім міцного сну, з яскравими морськими сновидіннями (дається взнаки  легке кисневе сп”яніння). 

Зазвичай окрім ліжка там є невеличка шафка для особистих речей, довгі полиці для усілякої дрібноти — телефонів, підзарядок, гігієнічних причандаль, фрагментів одягу, книжок, медикаментів, сувенірів  і  різної іншої побутової наволочі, якою обростаєш під час подорожей. 

Тому порада перша — жодних жорстких валіз ми з собою не беремо! Їх елементарно нема де діти. Тільки м”які дорожні сумки, набиті предметами першої необхідності,  серед яких в зимову пору:

•Костюм-непромоканець (куртка, комбінезон)

•Водовідштовхуюча вітровка

•Дві пари термобілизни

•Флісова куртка

•Дві шапки: тепла і бейсболка з козирком

•Рукавички для роботи із мотузками

•Змінна білизна (в залежності від потреб і звичок)

•Щось таке у чому не соромно вийти на берег, типу джинси-куртка (один комплект)

•Декілька пар шкарпеток

•Кросівки або топсайдери для виходу на берег

•Гумові або спеціальні чоботи для роботи на палубі у штормову погоду

•Гумові капці

•Засоби гігієни

•Необхідні ліки

•Томік “Кобзаря” Т.Г. Шевченка (обов”язково):))

•Томік Пушкіна (за бажанням):))

У літньому варіанті цей список не є таким обов”язковим. З необхідного тільки зручне взуття для роботи на палубі, рукавички для роботи з мотузками, сонцезахисні окуляри, кепки, майки з довгими рукавами для захисту від сонця і сонцезахистні креми. Шорти, майки, віндстоппери та водовідштовхуючі куртки за бажанням і наявністю. Але не більше 10 кг на людину. Бо більше важко розмістити у шафах.

Прісна вода  на яхті здебільшого розкіш, тому вона  використовується ощадливо. Нею вмиваються, чистять  зуби, миють тіло у душі і посуд на кухні. Заправляють воду в баки у маринах через спеціальні шланги. Але оскільки таке задоволення деінде дорого коштує, а  інколи (особливо у літній період ажіотажного попиту) до марини й не підступитися, то.... дивіться перше речення цього абзацу. 

Більшість гальюнів обладнано туалетами з прокачним унітазом або з унітазом обладнаним  системою автоматичного зливу і використовують забортну (солону воду). Не буду  в подробицях переповідати різницю між цими двома системами, скажу одне: у першому варіанті ви довго смикаєте  за ручку водокачки  аж поки сліди вашої життєдіяльності не зникнуть у вузенькому отворі майже дитячого унітазика. В другому: варто тільки нажати кнопочку і за вас все зробить маленький електродвигун. 

Але, як попереджають досвідчені шкіпери, маючи автоматичну систему зливу,  не варто,  дотримуючись середземноморської дієти,  їсти маслини чи оливки з кісточками. Так роблять тільки фанати Кашпіровського, і то це вже не в моді. Оздоровлюючий ефект — нульовий, а от насос забившись твердою кісточкою точно зламається. А це мінус двісті-триста євро на ремонт. Воно вам треба?

Здійснюється згідно кулінарно-гастрономічних пристарстей екіпажу. 

Зазвичай перед першим виходом в море  відбувається  базова закупка продуктів на тиждень. Витрати здійснюються з судової каси. На їжу, питну воду і алкоголь скидаються з розрахунку 100 євро на тиждень з людини. Але як показує практика, якщо не купувати ікру та лобстерів, то цих грошей цілком вистачає, аби щодня тішити себе якимись місцевими делікатесами типу свіжої барабульки, сібасу, свіжих креветок чи екзотичних фруктів. 

Майже в кожному маленькому містечку працює ринок на якому це все легко знайти за ціною нижчою ніж у Києві.  

Базова ж закупка складається з бакалії, масла, овочів, консервів, сиру,  ковбас, хлібу, питної води та інших продуктів першої необхідності. Так само вчиняють і з алкоголем, добираючи все необхідне на березі по мірі вичерпання резервів.

Готують по черзі у кого що краще виходить. 

Посуд домовляються мити або кожен за собою, або призначають чергового по кухні. Так краще і зрозуміліше. Одна людина відповідає за чистоту і порядок. Це називається вахта на камбузі. 

Стандартні яхти обладнані двохкомфорочною газовою плитою з системою балансу. Тобто на них можна готувати й тоді коли яхта йде повним бейдевіндом з креном у 45 градусів. Плита рівно тримає обрій. 

Окрема історія шафки і шухлядки. На кожній яхті їх десятки. І всі міцно закриваються. Бо, не дай боже не закриєте.... усі ваші пляшечки і мензурки, таблеточки і батарейочки, шкарпетки і жувальні гумки буде розкидано по всій каюті, як не дай боже потрапите у шторм. Я вже не кажу про посуд, який треба надійно ховати, особливо під час негоди. 

Але повірте, усі ці побутові дрібниці незвичні для людини, що вперше ступила на борт  нівелюються тими світанками і заходами сонця,  тими краєвидами, незабутніми емоціями,  враженнями, які тільки й може подарувати похід під вітрилами. 

Через два дні ви вже не звертаєте на них уваги і з радістю приймаєте душ,  сидячи на закритому кришкою стульчаку іграшкового унітазу, бо по суті санвузол це  велика душова кабіна в яку вмонтовано умивальник і унітаз, а конструкцію  розроблено видатними  дизайнерами сучасності, які користуються основним принципом розкішного мінімалізму:  

Далі буде.

Антін Мухарський.